Побутує думка, що рік потрібно починати правильно: робити щось нове, знаходити додаткові хобі, розширювати сфери інтересів, ходити на різні курси, що допомагають розвиватися особистісно та професійно, а також постійно вчитися та робити щось соціально важливе.
Проте це стосується не лише людей зокрема, але і компаній, їхніх працівників та власників.
Щоб дізнатися, які навички можна освоїти та чого можна навчитися навіть попри реалії війни, ми поспілкувалися з трьома представниками різних сфер бізнесу про те, чи складають вони плани на новий рік, чи починають з нового року нове життя, що їм допомагає почуватися у безпеці та що вдалося втілити у 2022.
Михайло Думнич.
Засновник та головний інструктор курсів першої допомоги Save a Life.
Ми з дружиною маємо традицію складати перед новим роком список того, що ми б хотіли зробити у році прийдешньому. Деякі ідеї повторюються з року в рік. Деякі так і не реалізувались. Але приємно коли ти заглядаєш в кінці грудня в цей список і бачиш, що все ж таки вдалося реалізувати.
Маємо дуже багато планів на 2023 рік. Головний із них — вижити. Але загалом більшість пунктів у списку будуть спрямовані на покращення наших курсів, власних знань. Уже роками збираюсь почати навчання з вивчення англійської з репетитором, завжди відкладаю це, як не нагальне. Плануємо з командою додати нові курси у Save a LIfe. Хочу збалансувати своє харчування та почати вживати денну норму води. Мрію про те ж, про що мріє кожен українець, і щиро вірю, що у 2023 ця наша головна мрія про перемогу втілиться.
Наш 2022-й був першочергово направлений на роботу та частково волонтерську діяльність. Весь березень 2022, день у день ми викладали для ЗСУ, ТрО, цивільних громадян на добровільних засадах, потім із середини квітня ми відновили діяльність курсів.
Та попри повномасштабне вторгнення ₚосіян, вдалося зробити щось і для себе. Наприклад я відвідав курс BLS від ERC (курс базової підтримки життя від Європейської ради реанімації), щоб трішки змінити кут зору і побачити, як це роблять інші. Зміг прочитати низку книг, як художніх, так і по саморозвитку, наприклад, дочитав «Дім дивних дітей». Та найбільше за будь-які курси чи книжки навчив блекаут. Як перевіряти, чи у газових балонів для пальника немає пошкоджень. Скільки технічної та питної води потрібно мати, щоб прожити тиждень, не виходячи з дому, якщо є така необхідність. Що таке «тришаровість одягу» та як зберегти тепло у квартирі. Як дістати паливо, коли його немає (жартую), і тому подібне. Думаю ці «скіли» отримали більшість українців.
Якщо говорити про те, що дозволяє мені почуватися зараз у відносній безпеці — то це ЗСУ та знання. Коли знаєш базові речі, які можуть дозволити тобі врятувати життя, почуваєшся трішки спокійніше.
Євгеній Зінгерман.
Підприємець, стратегічний директор та партнер у Рatsany Agency та співвласник магазину дивовижних дитячих книжок Boombook.
Не поділяю захоплення новорічними резолюціями, початком життя з нового року, бо це — ілюзія. Науково доведено, що такий підхід не працює для більшості людей. Можливо, хтось собі пообіцяв і дійсно пішов робити з першого січня, але мені це не близьке. Я намагаюсь підходити до власних планів органічно, не привʼязуючись до конкретних дат, свят чи подій.
У мене загалом є список «хотілочок», які стосуються саморозвитку або цілей, яких я хочу досягнути — купити собі щось велике матеріальне або досягти фінансових висот. Щось записано, щось існує просто в голові. Але починати треба вже, це не питання нового року.
Кожен з нас кожен день несе-приносить за собою того самого себе, яким ти був і минулого року. І ми отримуємо новий досвід без привʼязки до свят. Якщо ти вже готовий завести свій бізнес, ти його почнеш. Якщо готовий піти на курси, ти на них підеш саме тоді, коли вони тобі дійсно потрібні. Те саме зі спортзалом, благодійністю та всім іншим. Бо ми щось робимо, коли це потрібно, і швидко кидаємо, якщо виявляється, що це був наш гарний new-year-resolution, який насправді не дуже то й потрібен.
Також мені не подобається концепція залишати щось у минулому році. Усі травми, які отримали українці у 2022-му році, ми принесемо з собою й у 2023-й. І насправді й без війни всі так робили. Тому у 2023-му році це буду той самий я, в якихось умовах, які я не можу контролювати, але можу до них адаптуватися.
Можна сказати, що весь 2022 рік я присвятив не здобуванню чогось нового, а розвитку того, що в мене вже було. Це стосується робочих та особистої сфер, знань і вмінь, які вже в мене були, але які не потрібно було вибудовувати з самого початку, і можна було тільки покращувати. Це, найперше, робочі компетенції, керівні навички, вміння приймати складні чи швидкі рішення. Якщо казати про особисті навички, то я теж розвивав ті, що вже отримав до 22-го року, а саме вміння прислухатися до себе, споглядати за собою, за власними станами та правильно на них реагувати. Таким чином війна не наклала на мене такий травматичний досвід, який би мене паралізував.
Якщо говорити про прикладні історії, то на початку року, а саме в лютому, ще до війни, я відвідав курси першої допомоги Save a Life. Приводом стало те, що всі розуміли: масштабне вторгнення — невідворотне, і потрібно було підготуватися, бо ніхто не знав, як воно буде. Тому курси домедичної допомоги стали логічним і швидким вибором. І хоч, на щастя, вони мені не знадобилися, думаю, у 2023 треба буде вже їх трохи оновити, адже це така штука, яку точно потрібно постійно підтримувати.
Також те, що, я вважаю, завжди можна розвивати й покращувати — інтелектуально-комунікаційний рівень. Це вміння правильно формулювати та доносити свою думку й позицію з питань, в яких ти компетентний, та вміння вирішувати конфліктні ситуації дипломатично, використовуючи аргументи. Це одночасно й індивідуально, і соціально важливі навички людини. Уміти вчасно й правильно зчитувати соціальні реакції є ознакою хороших лідерів.
Якщо говорити про почуття особистої безпеки зараз, то для мене воно складається з двох частин: перше — безпосередньо мої навички (фізичні чи інтелектуальні), що я вмію робити, а що ні, а друге — фінансовий ресурс. Хочеш купити зброю і так почуватися безпечніше — потрібні гроші. Хочеш виїхати та пожити за містом або в іншому регіоні, або, можливо, в іншій країні — для цього теж потрібні гроші. Тому опора на навички й фінанси допомагають мені спати спокійніше.
А ще я два роки тому інтенсивно почав займатися спортом і це теж така історія, яка стала в пригоді зараз. Фізичний комфорт у своєму тілі був заспокійливим ресурсом при різних обставинах: я знав, що, як мінімум, я можу покладатися на своє тіло і не очікувати від нього неприємних та невчасних сюрпризів.
Кіра Кириленко.
Спеціалістка з комунікацій в ІТ.
Колись підхід «новий рік — нові корисні звички» був мені близький. А зараз вже немає привʼязки до календарної дати. Намагаюся перенести на наступний рік якісь важливі висновки та досвід. А щоб починати життя знову — такого немає.
У 2023 році хочу повернутися до навчання гри на барабанах. У 2022-му я спробувала, та вся ця історія зі зрозумілих причин призупинилася. Але мені сподобалося, тому хочу відновити заняття. Волонтерство теж піде зі мною у наступний рік, і я сприймаю це як необхідність, коли країна перебуває у стані війни. Також буду продовжувати ходити у спортзал. У новому році хочу опанувати таке прекрасне вміння як самодисципліна, бо в мене з цим проблеми. А у минулому хочу залишити звичку курити.
Можу впевнено сказати, що у 2022-му я навчилася «колядувати» 🙂 гроші у людей для волонтерських цілей. Спочатку не розуміла, як це працює, як правильно організовувати процес, щоб зібрати необхідну суму. Навчилася працювати конкретно зі своєю аудиторією та робити так, щоб вони донатили на конкретну чаріті-ціль, і мені дається це важливим.
Чи ходила цьогоріч на тренінги та курси? Нічого специфічного не проходила. Трошечки вчилася працювати з фото- та відеоконтентом, тому що мені це цікаво. Це було, швидше, самонавчання, я дивилася, як це роблять інші — читала матеріали та дивилась відео в інтернеті.
Зараз також важливо знаходити щось, що допомагає почуватися у безпеці — у мене це контроль: коли я маю план «А», «Б» і «В». Звісно нам не все підвладне, не все можна спланувати, але якщо я розумію, як можу діяти в конкретних обставинах, це дозволяє мені почуватися більш комфортно.
Щодо власних корисних і водночас важливих для суспільства вмінь, то я проходила кілька разів курси першої допомоги. І після цього відчуття власної безпеки змінилося. Адже коли володієш інформацією про різні травми й стани, ти швидше орієнтуєшся, та потенційна небезпека вже не так лякає. Тому тепер раджу проходити їх усім.
Я також довго роздумувала, що було б класно, якби ми на державному рівні мали якісь курси чи інший тип навчання для людей різного віку, коли атестація проходить нехай раз на 10 років, де людей навчали б наданню домедичної допомоги, самообороні, вчили, як поводитися зі зброєю, як поводитися з людиною, яка є психічно неврівноваженою, як реагувати у стресових ситуаціях. Тобто такі «курси молодого бійця», якась база, яку повинен знати кожен. Не у форматі ОБЖД, як було у нас у школі, що ніхто нічого не памʼятає, бо всі були дітьми. А проходили б таке навчання у більш свідомому віці, коли можеш цю інформацію адекватно сприймати та аналізувати. Було б супер, якби ми всі цьому навчалися в обовʼязковому порядку. І такі курси були б корисними й для самої людини, і для всієї країни загалом.
Авторка статті: Казакова Ольга