Надати першу допомогу людині, яка потрапила у біду — шляхетна, але водночас нелегка справа. Адже потрібно знати, що робити, мати сміливість зробити це, а ще почувати достатній рівень впевненості у власних силах та відповідальності, щоб зробити все правильно.
Тож щоб не наразитися на небезпеку та не нашкодити постраждалому, разом із нашими колегами ділимося пʼятьма принципами домедичної допомоги, якими варто керуватися щоразу, як виникне потреба комусь допомогти.
1. Безпека — понад усе.
Безпека життя й рятівника, і постраждалого — найвищий пріоритет. І якщо ситуація навколо може загрожувати вам чи іншим людям (це може бути пожежа, обстріли, агресивні тварини, люди зі зброєю тощо) — у жодному разі не кидайтеся допомагати. Так, інколи хочеться відчути себе героєм, але потрібно памʼятати: гарний рятівник — цілий і живий рятівник. Поспішаючи допомогти комусь і отримавши при цьому ушкодження, ви не покращите ситуацію, а лише додасте роботи іншим.
Дмитро Андрощук. Засновник «44 Навчальний Центр», військовий судинний хірург.
Безпека — це етап підготовки, планування та організації роботи на місці події. Це той пункт, яким часто нехтують, маючи знання з тактичної медицини чи першої допомоги для цивільних. Чому, наприклад, існує правило у літаках, коли спочатку кисневу маску слід одягнути на себе, а не на свого напарника / колегу / дитину. Тому що одягнувши маску спочатку на інших, ви можете вже не отримати достатню кількість кисню, щоб допомогти, тим самим зменшите шанс того, що вони будуть врятовані у разі катастрофи.
Також варто розуміти, що є кілька основних елементів безпеки на місці події: фізична, юридична та біологічна безпека рятівника.
Фізична безпека — це те, що є досить зрозумілим і часто обговорюється: щоб на вас не впала цеглина, не збила машина тощо. Якщо розумієте, що вашій фізичній безпеці щось потенційно загрожує, можете не надавати допомогу і покинути місце події.
Юридична безпека та відповідальність є актуальними і для медиків, і для цивільних. Вона означає, що вся допомога на місці події повинна відповідати дійсним протоколам та всі учасники подій повинні ставитися до потерпілого відповідно до чинних постанов і рекомендацій. Також юридична безпека розглядає той факт, що медичний фахівець або звичайна людина не мають права пройти повз того, хто потребує допомоги, і несуть юридичну відповідальність за дії, які здійснили (або не здійснили — і не допомогли), якщо вони були зобовʼязані знати правила допомоги й зобовʼязані були її надати.
Біологічна безпека — всі біологічні рідини, які виділяються з тіла потерпілого, не повинні потрапляти до нас. Про цей аспект безпеки не часто говорять, але це дуже актуальна річ. Тому рукавички, у яких надають домедичну допомогу, мають бути міцними та пристосованими до умов використання (холодних чи спекотних та ін.).
2. Не робіть зайвого.
Цей принцип може звучати дивно, бо хіба можливо зробити зайве, коли щиро бажаєш допомогти? Відповідаємо: можливо. Переважно до цього «зайвого» належать неефективні та невиправдані практики, що беруть свій початок ще з радянських часів.
Михайло Думнич. Засновник та головний інструктор у «Курси першої допомоги Save a Life».
Зазвичай, коли люди надають домедичну допомогу, вони керуються більше емоційністю, аніж холодним розумом, логікою та знаннями. Бачачи, що людині боляче, чи що вона непритомна, намагаються зробити все, щоб заспокоїти совість, та це не завжди правильне рішення.
Ось до прикладу, постраждалий знепритомнів. Усе, що потрібно зробити — перевірити дихання, і якщо дихає, викликати «швидку», перевернути на бік та дати доступ до свіжого повітря. Але часто рятівники починають ще підіймати людині ноги, бити по обличчю чи поливати водою, щоб привести до тями, давати вдихати нашатирний спирт (ніколи такого не робіть) або робити інші непотрібні маніпуляції. Ви ж не любите, коли вас будять, тож дайте поспати й людині, що знепритомніла. Просто зробіть так, щоб для неї це було безпечно.
Або ж при переломі кінцівок потрібно тільки обережно знерухомити постраждалого чи саму кінцівку, допомогти йому зайняти зручне, найменш болісне положення та викликати лікарів, якщо це необхідно, або якщо травма дозволяє — відвезти людину до найближчого приймального відділення. Проте нерідко рятівникам того здається замало, і без жодної потреби вони намагаються накласти імпровізовані шини, дати знеболювальне та (не допусти всесвіт!) вправити кінцівку або ж вирівняти її. Все це може призвести до неприємних наслідків, як от із закритого зробити відкритий перелом, чи отримати алергічну реакцію від медикаментів. Тому не робіть зайвого, воно точно не допоможе.
3. Усіх не врятуєш, але спробувати варто.
Неприємна правда, до якої люди часто не готові. Так, на жаль, із різних причин не всіх можна врятувати. Можливо, ситуація буде небезпечною для вашого життя, тоді саме ви — пріоритет. Можливо, потерпілий дуже тяжко поранений, має велику крововтрату чи складні переломи абощо. Це не означає, що не варто допомагати. Це означає, що варто бути психологічно готовим до того, що є речі, на які не можливо вплинути, і ви зробили, що могли.
Дмитро Гладишевський, волонтер ГО «Мотохелп», інструктор з домедичної допомоги і тактичної медицини.
Зазвичай постраждалих у надзвичайній ситуації можна поділити на 3 групи. Перша група (приблизно 10%) — люди, які мають травми несумісні з життям. Їх неможливо врятувати, можна тільки зробити все від нас залежне, якщо раптом ми помилилися. Але треба бути готовим, що навіть попри всі ваші зусилля і правильно надану допомогу ці люди з великою ймовірністю можуть не вижити.
Друга група (приблизно 10%) — це ті, хто не потребують нашої допомоги, бо не мають важких ушкоджень. Їм потрібна не стільки домедична, скільки психологічна допомога.
Третя група (80%) — реально потребують допомоги і їх можна врятувати.
Варто памʼятати, що не завжди все буде йти за планом. Можуть бути кейси, коли нічого не зробиш, і це нормально.
4. Виклик «швидкої» — це уже допомога.
Ми не втомимося повторювати: викликати «швидку» — це вже велика, важлива та добра справа. ЦЕ ТАКОЖ ДОПОМОГА. Адже ефект спостерігача досі поширений і полягає у тому, що чим більше людей навколо, які потенційно можуть допомогти, тим більше перехожі будуть зволікати та очікувати, що допоможе хтось, окрім них. Не применшуйте свого внеску, якщо ви були небайдужі та зателефонували у 103.
Ірина Гура. Засновниця «Respawn school», інструкторка з домедичної допомоги.
Так буває, що людина не готова надавати першу допомогу, не навчалась, боїться, не має біологічного захисту, чи підійти ближче може бути небезпечно для її життя. Та вона може і в цій ситуації бути супергероєм — викликати швидку, щоб дати потерпілому шанс отримати кваліфіковану допомогу, врятувати життя. Та, звичайно, краще навчатись і носити мінімальну аптечку з собою.
5. Довіряйте фактам і науці, а не міфам від бабусі.
Як і будь-яка наука, медицина не позбавлена міфів та теорій, які з часом спростували або визначили невиправданими чи недостатньо ефективними. Частина із них міцно закріпилася у свідомості людей та перекочувала до суміжних дисциплін, як от до курсів домедичної допомоги.
Василь Кашуба. Засновник «Курси першої домедичної допомоги CAB», інструктор ВРР, ERC.
Ой, як же ж багато міфів навколо домедичної допомоги. Одні з найстаріших та найчастіших — хибне переконання, що під час судом тіла язик западає і людина ним може подавитись. Хоча це неможливо ні логічно, ні фізіологічно, ні анатомічно, люди і надалі продовжують чимось розкривати щелепи, витягувати язика і, не дай Боже, чимось кудись його пришпилювати. Такі дії — як мінімум, так і максимум — тільки шкодять.
Або ж мазати опік сметанкою, ще та забавка. Чи давати нашатирний спирт, бо він же ж приводить до тями, а значить «допомагає» (насправді ні).
Досить тягнутися за минулим та «бабусиними порадами». Прочитайте хоча б наказ МОЗ №441, або ще краще — сходіть на курси з порятунку життя, щоб розвінчати для себе міфи домедичної допомоги назавжди.
Авторка статті: Казакова Ольга