Чи задумувались ви, як би звучав опис шкіри, якби її описував письменник немов людину? А як би він описав звичайний день з її життя? Чи те, як вона безстрашно реагує на опіки, зокрема термічні? Ми думаємо, що це би звучало приблизно так.
Вона була сумішшю дикої хоробрості, бо ставала на захист попри найлютішу біду ззовні, теплого смирення з найвищою температурою по Фаренгейту, невимовної життєвої мудрості, пропускаючи всі негаразди через десятки внутрішніх фільтрів, які вона зростила за сотні літ еволюції.
Надихає, чи не так? І справді наша шкіра досить витривала, адже кожного дня бореться із сотнею подразників.
У цій статті ми поговоримо про термічні опіки, зазирнемо трохи в історію, побудемо руйнівниками міфів і дізнаємось правильний порядок дій при термічних опіках.
Загалом опіки прийнято вирізняти за характером предмета чи речовини, яка стала причиною травми. Тому існують термічні, хімічні, променеві, радіаційні та електроопіки.
Що таке термічний опік?
Термічний опік — це ушкодження тканин шкіри через дію високих температур, наприклад, полум’я, гарячих предметів чи кип’ятку. Тобто термічний опік відрізняється від усіх інших видів тим, що це саме наслідок впливу температури, а не хімічної речовини чи електроструму.
Ступені опіків: трохи історичного, яке переплітається з сучасністю
Перша класифікація опіків сягає ще ХVI століття. Гільєльм Фабрицій Гільданус знайшов зв’язок між тривалістю впливу тепла на тіло та отриманим ушкодженням. Він класифікував їх на три стадії: перша стадія характеризувалася червонуватістю та пухирями з безбарвною рідиною, друга стадія — червонуватістю та пухирями з жовтою рідиною, а третя, найсерйозніша стадія — відсутністю пухирів, твердою, сухою шкірою, яка була синьою або чорною.
Пізніше класифікацію опіків за ступенями розробили двоє німецьких хірургів Гейстер і Ріхтер аж у ХVIII столітті. Вони розділили опіки на чотири ступені, де перший ступінь вирізнявся болем і невеликими пухирями, другий — сильним болем і великими пухирями, третій — утворенням кірочки, четвертий — пошкодженням всіх м’яких тканин до кістки.
У наш час термічні опіки теж класифікують за ступенями. Ступінь опіку залежить від температури і часу дії цієї температури на шкіру. Чим вища температура і чим більший час її дії на шкіру, тим глибший опік і, відповідно, вищий його ступінь.
Існують такі ступені опіків:
І ступінь характеризується почервонінням шкіри, набряклістю і болем. При цьому ступені пошкоджується тільки верхній шар шкіри — епідерміс;
ІІ ступінь — утворюються пухирі з прозорою чи жовтуватою рідиною, для цього ступеня також характерний сильний біль з інтенсивним почервонінням. Уже на цьому ступені пошкоджується середній шар шкіри — дерма;
ІІІ ступінь — пошкодження усієї товщі шкіри (епідермісу, дерми, гіподерми) з утворенням щільної кірки на рані;
IV ступінь — пошкодження шкіри, м’язів, сухожиль та навіть кісток.
Площа опіку = дев’ять чи десять?
Щоб надати правильно першу допомогу, треба вміти визначати площу термічного опіку.
Є декілька методів, як виміряти опікову площу:
1) правило дев’ятки.
Чи знали ви, що площа окремих ділянок тіла дорослої людини дорівнює 9%? Власне, це і є правило дев’ятки.
За цим правилом площу опіку будемо визначати так: площа голови і шиї дорослої людини становить 9% від загальної площі шкіри, однієї руки — 9%, грудей і живота — 18%, спини — 18%, однієї ноги — 18%, статевих органів — 1%;
2) правило долоні (спосіб Глумова).
Невеликі за площею опіки вимірюються однією долонею. Площа долоні дорослої людини дорівнює 1% від загальної площі тіла. Тобто коли опік вміщається на пів долоні, то площа опіку буде 0,5%, на дві долоні — 2% і так далі.
Once upon a time…
Ще за часів до нашої ери люди шукали дієві методи, які допоможуть зняти наслідки опіку. Так, наприклад, на давньоєгипетському папірусі Едвіна Сміта, написаному в 1600 році до нашої ери, є помітка про те, що мазь із меду та смоли допомагає загоюватись опіку швидше. Китайці ще у 600 році до нашої ери використовували настоянки з листя чайного дерева.
Не обійшлось тут і без Гіппократа, який використовував пов’язки, просочені топленим свинячим жиром і смолою, які чергувались з теплими оцтовими примочками і настоянками з кори дуба. Цельсій заварював лосьйон з вина та мирру (смоли), які мали бактерицидні властивості.
Що ж до першої допомоги при опіках, то вперше описав її арабський лікар Мухаммад ібн Закрія аль-Разі (відомий на Заході як Разес) між 854 і 925 роками нашої ери. Він рекомендував тримати опік під холодною водою, аби зняти больові відчуття. Хто ж знав, що цей метод будуть використовувати так широко у сьогоденні, але про це трохи згодом.
У ХІХ столітті замішували лляну олію з вапняною водою (так звана олія Каррона), яку мастили на опік шотландським робітникам металургійної промисловості.
Наші прабабці теж мали у своєму арсеналі методи, які допомагали зняти наслідки опіку. На Гуцульщині готували мазь із варених жовтків і вершкового масла. У Івано-Франківській області робили «шумовиння» — збитий яєчний білок у піну, який потім прикладали до місця опіку. У інших областях терли картоплю, капусту, брали м’якоть гарбуза, використовували примочки з чистотілу та відвар кори дуба.
Міфи, які існують дотепер
Міф 1. Сметана, кефір, олія допомагають зняти опік
Всі кисломолочні продукти, різноманітні олії, масла містять жири. Жир утворює на поверхні опіку плівку, яка затримує тепло і не дає шкірі самостійно охолодитись. Сметана з кефіром можуть полегшити больові відчуття лише через те, що вони холодні, але і це не надовго.
Міф 2. До опіку треба прикласти лід
Лід звужує кровоносні судини і послаблює кровотік до місця опіку, що може уповільнити загоєння. Крім того, шкіра, яка вже травмована, більш схильна до відмороження та ушкодження. Тому лід залишаємо для айс лате, а опік — у спокої.
Міф 3. Для дезінфекції на опік треба полити спирт або перекис
Ці речовини у кращому випадку пересушать шкіру і посилять біль, у гіршому випадку спричинять ще один опік — хімічний.
Міф 4. Щоб опік швидше загоївся, треба проколоти пухирі
Пухир захищає пошкоджену ділянку від мікробів, допоки там формується новий шар шкіри. Якщо пробити пухир, можна занести у рану інфекцію, що навпаки збільшить час загоєння.
Міф 5. Треба намастити опік пантенолом
Декспантенол (діюча речовина пантенолу) — назва, яка схожа на закляття з Гаррі Поттера, але не творить магію, бо це ранозагоюючий засіб, а не протиопіковий. Тому його доцільно використовувати, коли рана починає загоюватись, а не як першу допомогу при термічному опіку. Ба більше, до складу пантенолу входить спирт (ми уже з’ясували, чому він не ок) та парафін, який утворить на поверхні опіку плівку і рана не встигне охолодитись самостійно.
Не нашкодити, а допомогти: правильна допомога при термічних опіках
Аби надати правильно домедичну допомогу, необхідно визначити площу термічного опіку (згадуємо правило дев’ятки і однієї долоні).
Порядок дій при термічному опіку такий:
1) подбати про свою безпеку;
2) зупинити дію температури на постраждалого (загасити полум’я, зняти тліючий одяг);
3) заспокоїти постраждалого і пояснити свої дії;
4) викликати екстрену медичну допомогу, дотримуватись вказівок диспетчера;
5) промити опік під водою кімнатної температури щонайменше 20 хвилин, якщо площа опіку не перевищує 20% у дорослих або 10% у дітей;
6) після промивання, накласти чисту суху марлеву пов’язку таким чином, щоб вона не тиснула на опік;
7) якщо площа опіку більша ніж 20% у дорослих або 10% у дітей, потрібно накрити постраждалого термоковдрою чи звичайним покривалом (це потрібно для того, аби не відбулось переохолодження);
8) наглядати за постраждалим до приїзду бригади екстреної медичної допомоги.
Протиопікові засоби, які можуть стати у нагоді
ХХІ століття прекрасне його новими винаходами і засобами, які полегшують життя. Відтак, у домедичній допомозі існують протиопікові гідрогелеві серветки, до прикладу, Burnshield чи ОпікУн, які послаблюють больові відчуття від опіку і перешкоджають потраплянню інфекції у відкриту рану.
Протиопікову гідрогелеву серветку можна використовувати двома способами:
1) замість промивання опіку під водою.
Гідрогелева серветка має холодовий ефект, який знижує температуру шкіри і знімає больові відчуття;
2) після промивання опіку під водою, замість марлевої пов’язки.
Знову ж таки серветка продовжить дію холоду на шкіру і стане своєрідним бар’єром між раною та зовнішнім світом, через який інфекція не зможе потрапити у рану.
Тож, друзі, будьте критичними до всього, що зустрічаєте на просторах інтернету, дбайте про свою безпеку, завжди майте аптечку поряд і нехай вона вам ніколи не знадобиться. Всіх обійняли.
Авторка статті: Мирослава Глубока