Ми живемо у складний час. Воєнний стан, активні бойові дії, окупація, повітряні тривоги, гнітючі новини – нас оточує безліч факторів, що негативно впливають не лише на нашу фізичну безпеку, але й на психоемоційний стан.
Можливість стати учасником чи свідком надзвичайної ситуації в рази збільшується, а отже постає гостра необхідність вміти надавати якісну домедичну допомогу, в тому числі психологічну.
Вважається, що людина, яка пережила або стала свідком надзвичайної ситуації (обстріл, бомбардування, викрадення, зґвалтування, автокатастрофу, перебування в окупації тощо) ризикує отримати психологічну травму, яка, якщо з нею не працювати, може перерости в складні психічні розлади. Аби запобігти негативним наслідкам для нашого ментального здоров’я, кожен із нас повинен вміти піклуватися про свій психоемоційний стан та знати як допомогти тому, хто цього потребує.
Особливої уваги у разі необхідності надання невідкладної допомоги потребують діти. Як показує практика, вони дуже чуттєво сприймають те, що відбувається навколо, гостро переживають побачене і часто звинувачують себе у жахливих подіях, які трапилися.
Те, як діти реагують на надзвичайні ситуації, залежить від їх віку та рівня розвитку, а також від того, як взаємодіють з ними їхні батьки, піклувальники та інші дорослі. Наприклад, маленькі діти не здатні повністю зрозуміти, що відбувається навколо, і особливо потребують підтримки дорослих. Зазвичай діти справляються краще, коли поруч знаходяться сильні, спокійні дорослі. У дітей і підлітків виявляються такі ж реакції дистресу, що й у дорослих. Але в них також можуть виникати деякі з наступних специфічних реакцій:
- Маленькі діти можуть повернутися до поведінки, що притаманна більш ранньому віку (наприклад, смокчуть палець або мочаться в ліжко), можуть чіплятися за батьків або піклувальників, а також менше займатися іграми або повторювати одну і ту ж гру, пов’язану з тривожними подіями.
- Діти шкільного віку деколи вважають себе винуватцями негативних подій, у них виникають нові страхи, вони стають менш доброзичливими і привітними, відчувають себе самотніми або надто стурбовані захистом або порятунком людей в умовах кризи.
- Підлітки можуть «нічого не відчувати», вважати, що вони відрізняються від своїх ровесників або ізольовані від них, здійснювати ризиковані вчинки або проявляти негативізм.
Дуже часто, намагаючись уберегти дітей від надмірного стресу, дорослі відмежовують їх від інформації та роблять вигляд, що нічого не трапилося. Адже кожен із нас розуміє – кризові ситуації руйнують звичний світ дітей і все їхнє уявлення про безпеку та правила поведінки у світі. На жаль, такий підхід провокує численні порушення психіки та поведінки в майбутньому. Змінюється уявлення про добро, зло і як потрібно поводитися у суспільстві, щоб відчувати себе комфортно.
Наведу приклад із практики. Одного разу до мене на прийом звернулася жінка 28 років (назвемо її пані Р.), яка переживала часті панічні атаки. Ситуація здавалася б цілком банальною і для повернення до нормального життя потребувала корекції обміну нейромедіаторів. Окрім медикаментозного лікування пані Р. захотіла провести психотерапевтичне консультування. Як виявилося, панічні атаки у неї частішали тоді, коли вона починала нові романтичні стосунки. Чому це відбувалося? Після тривалої психотерапевтичної роботи з’ясувалося, що в дитинстві жінка жила з мамою та вітчимом, який зловживав алкоголем. Двічі траплялася ситуація, коли чоловік напідпитку тяжко бив матір пані Р. Після того що відбувалося, мама вдавала перед дочкою, ніби нічого не трапилося. Досвід хронічної травматизації привів до формування у дитини відчуття постійної загрози, що навіть у дорослому віці перемикав її мозок у стан постійного очікування на небезпеку (у випадку пані Р. – нові стосунки асоціювалися з небезпекою зі сторони чоловічої статі, яка зафіксувалася в пам’яті та не була опрацьована). Якби психотравмуюча ситуація в дитинстві жінки була проговорена та пропрацьована, очевидно, що вона не зіштовхнулася б з такими негативними реакціями психіки на осіб чоловічої статі в майбутньому.
Приховувати надзвичайну ситуацію, яка трапилася від дітей чи вдавати, що нічого не відбувається, точно не варто. У критичний момент діти, як ніколи потребують відчуття безпеки, яке передусім їм може дати хороша поінформованість.
Як дорослі можуть допомогти дітям у випадку надзвичайної ситуації, щоб уникнути небажаних психологічних реакцій?
Для надання першої психологічної допомоги дітям у надзвичайних ситуаціях існують затверджені Міжнародні методичні рекомендації та правила поведінки, відповідно до віку дитини.
Немовлята.
- Тримайте немовлят у теплі і безпеці.
- Тримайте їх якнайдалі від гучного шуму і хаосу.
- Частіше обіймайте і притискайте немовлят до себе.
- Говоріть спокійним та лагідним голосом.
- По можливості дотримуйтесь графіку годування і сну.
Діти раннього віку.
- Приділяйте таким дітям більше часу та уваги.
- Дайте дітям можливість поділитися своїми проблемами.
- Постійно нагадуйте їм, що вони знаходяться в безпеці.
- Допоможіть дистанціюватися. Поясніть їм: «Після нещастя багато дітей, та й дорослі теж, думають, що все могло б бути інакше, але це не означає, що вони винні».
- Переконайте свою дитину в тому, що вона не винна, і поясніть їй, чому це відбулося. Наприклад, ви можете сказати: «Спробуй пригадати. Лікар нам сказав, що цуценя вже не можна було врятувати, вже було запізно, ти не винен».
- Простими словами відповідайте на питання про те, що сталося, без страшних подробиць.
- Намагайтеся не розлучати дітей з тими, хто піклується про них.
- Дозвольте дітям триматися поруч з дорослими, якщо їм страшно і вони чіпляються за дорослих.
- Якщо дорослий поранений, перебуває у вкрай пригніченому стані або за іншої причини не може піклуватися про свою дитину, постарайтеся допомогти йому організувати догляд за дітьми.
Діти старшого віку і підлітки.
- Приділяйте таким дітям час та увагу.
- Створіть комфортні умови, щоб обговорити травматичну подію і почуття підлітка.
- Поясніть, що сталося і що відбувається зараз.
- Підкресліть, що почуття підлітка нормальні: «Я відчував себе так само, боявся, був безпорадним. Більшість людей почувають себе так, коли з ними відбувається нещастя, навіть якщо вони зовні спокійні».
- Дозвольте підлітку сумувати, не чекайте, що він виявиться сильнішим.
- Вислухайте міркування і страхи дитини без засуджень і оцінок.
- Чітко визначте правила поведінки і поясніть, чого чекаєте від нього.
- Запитайте, чого дитина побоюється, підтримайте її, обговоріть, як краще вчинити, щоб залишитися неушкодженим.
- Скорегуйте дитячі почуття надмірної відповідальності і провини, реалістично вказавши на те, що насправді могло бути зроблено, щоб запобігти ситуації. «Ми не могли взяти бабусю з собою, бо вона не хотіла їхати і прийняла самостійне рішення залишитися. Твоєї вини тут немає».
- Заохочуйте прагнення приносити користь близьким і надавайте таку можливість.
- Заохочуйте підтримувати стосунки з близькими та однолітками. «Дуже дякую, що пограв зі своєю маленькою сестричкою. Їй вже набагато краще».
- Допоможіть займатися звичними справами.
Також майте на увазі, що діти часто збираються навколо місця події і можуть стати свідками жахливих подій, навіть якщо вони або їх батьки, або піклувальники безпосередньо не постраждали. У хаосі кризи дорослі часто поглинені своїми турботами і не можуть уважно стежити за тим, чим зайняті діти, що вони бачать або чують. Постарайтеся захистити дітей від трагічних дій або розповідей очевидців. А якщо не вдалося уникнути психотравмуючих подій – не нехтуйте їхнім психічним станом. Намагайтеся говорити і діяти відповідно до ситуації. Для цього існують затверджені норми поведінки з дітьми у випадку надзвичайної ситуації.
Що говорити і робити для допомоги дітям?
Підтримуйте перебування в сім’ї:
- Забезпечуйте перебування дітей разом з батьками та родичами, не дозволяйте розлучати їх.
- Якщо з дітьми немає дорослих, передавайте їх на піклування надійної мережі або служби захисту дітей. Не залишайте дитину без нагляду.
- Якщо на місці немає служби захисту дітей, слід вжити заходи, аби знайти їхніх близьких або зв’язатися з іншою родиною, яка може про них подбати.
Забезпечуйте безпеку:
- Захищайте дітей від трагічних сцен, наприклад, від виду важких ран або катастрофічних руйнувань.
- Захищайте дітей від травмуючих оповідань про подію.
- Захищайте дітей від репортерів і від розпитувань сторонніх людей, що не входять в групи порятунку.
Слухайте, говоріть й організуйте дозвілля:
- Зберігайте спокій, говоріть м’яко, будьте привітні з дітьми.
- Вислухайте, що вони думають про події.
- Під час розмови намагайтеся перебувати на рівні їх очей, використовуйте прості, зрозумілі їм слова і пояснення.
- Назвіться — назвіть своє ім’я і скажіть, що прийшли допомогти.
- Дізнайтеся ім’я дитини, звідки вона і інші подробиці, які допоможуть знайти її близьких та членів сім’ї.
- Якщо з дитиною є батьки або піклувальники, допоможіть їм забезпечити необхідну турботу.
- Якщо ви перебуваєте з дітьми певний час, постарайтеся залучити їх в гру або просто поговоріть на цікаві для них теми з урахуванням віку.
Пам’ятайте, що у дітей також є власні ресурси для подолання складних ситуацій. Дізнайтеся у них, як вони справляються з труднощами, підтримуйте використання позитивних стратегій і допомагайте їм уникнути негативних. Діти старшого віку і підлітки часто здатні надати допомогу в кризовій ситуації. Якщо ви знайдете безпечні способи залучити їх до надання допомоги, це допоможе їм більшою мірою відчути контроль над ситуацією.
Якщо після психотравмуючої ситуації пройшов деякий час, а у вас немає відчуття, що ви вберегли дитину від небажаних психологічних реакцій, або ж вона починає змінюватися у поведінці, стає замкненою, відчуває тривогу, страхи, спалахи гніву, порушення сну та апетиту, неодмінно зверніться за допомогою до фахових спеціалістів. Не бійтеся звертатися по допомогу, особливо коли її потребують ваші діти.
Авторка статті: Іваніцька Тетяна