Які бувають психічні розлади, чим стресова подія відрізняється від травмівної та як, власне, надати першу психологічну допомогу — про все це ми поговорили з лікаркою-психіатринею, асистенткою кафедри психіатрії ТНМУ Тетяною Іваніцькою, та ділимося з вами.
Яка назва правильна й етична: люди з психологічними чи психічними / поведінковими / ментальними особливостями?
Усі відхилення від норми, які є у психіатрії, ми можемо називати й психічними розладами, і психічними захворюваннями, і поведінковими розладами. Все залежить від етіології та патогенезу захворювання, тобто від причини та механізму виникнення, а також від перебігу самого захворювання.
Які бувають типи психічних розладів?
Дуже грубо у психіатрії розлади можна поділити на 2 типи: невротичні та психотичні.
Невротичні розвиваються після перенесеного гострого або хронічного стресу. Це, наприклад, тривожний розлад (проявляється як постійна нервозність, тремтіння, напруженість м’язів, пітливість, прискорене серцебиття), обсесивно-компульсивний розлад (нав’язливі думки та повторювані дії), посттравматичний синдром (постійна тривога та проживання травмівної події у снах чи спогадах, почуття вини й дратівливості), неврастенія (підвищена збудливість, дратівливість, фізична й емоційна виснаженість).
Особливість їх у тому, що людина усвідомлює, що вона хвора та що їй потрібно лікуватися. Такі розлади виникають через те, що у певний момент адаптивні можливості організму людини не впоралися з ситуацією навколо та не змогли перенести стрес. Зазвичай, люди з невротичними розладами можуть більш бурхливо реагувати на неприємні чи небезпечні ситуації.
Психотичні розлади належать до «великої психіатрії». Сюди відносять шизофренію (розщеплення психічних функцій, неправильне сприйняття реальності, галюцинації), шизоафективний розлад (відірваність від реальності, невмотивовані перепади настрою, психоз), біполярний розлад (чергування періодів надто піднесеного настрою та депресивного стану) тощо. Всі ці захворювання часто виникають з невідомої причини та неповʼязані зі стресом (він може стати лише каталізатором даного розладу, тобто пришвидшити момент дебюту). При них у людей немає критики до свого стану, часто вони не розуміють, що хворі.
У людей з психічними розладами може порушуватися свідомість, сприйняття, мислення й тому вони, власне, можуть значно частіше за людей без психіатричного анамнезу невідповідно та неадекватно реагувати на травмівні ситуації. Тобто в момент, коли потрібно тікати від небезпеки — відреагувати ступором або беззмістовно й хаотично рухатися, або в них можуть загостритися якісь поведінкові реакції.
Також варто розібратися у різниці між травмівною та стресовою подією. У психологічному плані між ними лежить прірва.
Стресова ситуація — це те, що виводить людину з її умовної «зони комфорту», змушує напружитися та адаптуватися до нових викликів середовища. Тобто якщо ми вранці запізнюємось на роботу, чи коли вилили на себе каву, чи коли готуємось до екзаменів — все це стресові події.
Натомість травмівна подія відбувається, якщо життю людини, її здоровʼю загрожує небезпека або вона стала свідком того, як життю та здоровʼю іншої людини загрожувала небезпека. В умовно мирний час, травмівними подіями можуть бути ситуації, коли людина стала учасником чи свідком автокатастрофи, зґвалтування, пожежі, стихійних катаклізмів.
У воєнний час, участь у бойових діях, проживання на одній території з окупантами, перетинання ворожих блокпостів, перебування у бомбосховищах, коли навколо вибухи та постріли — все це травмівні події. Під час того, коли людина переживає травмівну подію, і неважливо, чи є в людини невротичний або психотичний розлад, чи їй ніколи не ставили жоден психіатричний діагноз, — у неї може розвинутися гостра реакція на стрес. Ця реакція буде відбуватися від моменту настання події та може тривати до одного тижня. І це буде нормальною реакцією на ненормальну ситуацію: сюди можна віднести істерику, рухове збудження, невідповідну поведінку, агресію, ступор, тремор тощо.
Якщо у людини першочергово було певне психічне захворювання, її нервова система вже виснажена цим розладом. Тому вона з більшою ймовірністю й гостротою може відреагувати на травмівну ситуацію.
Часто під час загострень психічних розладів ми можемо сплутати цей стан з хворобою чи іншими проблемами зі здоровʼям. І часто відрізнити ці стани можуть лише медичні працівники. Тому якщо ми бачимо, що людині слід надати допомогу, ми переконуємося, що нам нічого не загрожує, та запитуємо у людини, чи їй потрібна допомога. Тільки якщо та вважає, що допомога потрібна, надаємо в тому форматі, в якому можемо надати.
Якщо ж людина перебуває у стані коли у неї порушена свідомість ми також реагуємо відповідним чином, щоб забезпечити її життєві показники. [Тут ми пояснювали, що робити при втраті свідомості, а тут — як накладати турнікет при травмах і кровотечі].
Чи відрізняється алгоритм допомоги людині з психічним розладом та (умовно) без нього?
Ніяких особливостей надання допомоги та дозвіл про надання допомоги людям з психічними захворюваннями немає, крім 3-х випадків — людей з тяжкими психічними розладами (ТПР), до яких належать:
- Соціально небезпечні.
- Люди, які скоїли суїцид.
- Люди, не здатні до самообслуговування. Це люди з помірною або важкою розумовою відсталістю (вродженим недоумством), або з діагнозом деменція (набутим недоумством) та які мають опікунів.
Під час допомоги людям, які належать до котроїсь із цих 3-х груп, у пріоритеті буде життя та безпека рятувальника. Соціально небезпечними можуть бути люди які проявляють агресивну поведінку, погрожують, бачать галюцинації та не можуть відрізнити реальний світ від маячення. Тому, якщо ви помітили у людей перелічені вище ознаки, краще не намагатися їм допомогти самостійно, а зателефонувати за номером 103 або 112.
Безумовно, кожного разу, коли ми надаємо допомогу, ми повинні зважати на поведінку людини. Часто нам важко відрізнити, чи у людини є якесь тяжке психічне порушення чи, можливо, у неї таким чином проявляється гостра реакція на стрес. Тож нагадуємо: якщо людина пережила складну травматичну подію, у неї може розвиватися гостра реакція на стрес, яка може тримати майже тиждень. Серед таких гострих реакцій, які можуть бути небезпечними для рятівника:
- невідповідна поведінка, яка проявляється порушенням уваги, усвідомленості, думок, переконань (людина відірвана від реальності або говорить/робить дивні речі);
- неконтрольована рухова активність: людина крайнє збуджена, постійно рухається, може поводитися агресивно;
- агресія, коли людина фізично або словесно спрямовує свою поведінку на пошкодження чи руйнування чогось;
- також небезпечною може бути істерика — демонстративна поведінка, коли людина виражає активний протест, власні страждання або неможливість адекватної реакції.
Як відрізнити, чи має людина психічний розлад, та як їй надати першу допомогу?
Якщо ми не спеціалісти у сфері фізичного чи психічного здоровʼя, ми не можемо ставити діагноз. Тому будь-яку невідповідну поведінкову реакцію ми розглядаємо, як реакцію людини, що пережила шоковий стан. І щоб їй допомогти, нам потрібно діяти за таким алгоритмом:
- Переконатися, що вам не загрожує небезпека.
- Встановити звʼязок: підійти, запитати, чи чує нас людина.
- Пояснити, що ви тут, щоб допомогти (відмічаємо свою присутність).
- Запитати імʼя людини та як вона причетна до події (наприклад, свідок або учасник ДТП).
- Далі, відповідно до травм чи стану людини, чітко їй пояснити, як ви збираєтесь надавати домедичну допомогу.
Важливо. Якщо людина знепритомніла, перестала дихати й реагувати на ваші слова / дотики, неважливо, має вона психічні хвороби чи ні — потрібно негайно викликати швидку допомогу та починати серцево-легеневу реанімацію.
Крім домедичної допомоги, людині може знадобитися також психологічна допомога.
Ось, що варто робити:
- Пересвідчитися, що навколо безпечно. Підійти до людини та запитати дозвіл, чи можна до неї торкатися та надати допомогу.
- Якщо це можливо, допомогти людині у стані шоку змінити місце перебування: розвернути спиною від місця ДТП, вивести в інше приміщення, забрати людину з вулиці до будинку тощо.
- Захистити людину від сторонніх глядачів та пояснити їм не втручатися, щоб не погіршити стан постраждалого.
- Запропонувати води, чаю та запитати, коли людина востаннє їла. Їжа може дещо покращити її стан.
- З дозволу людини, оглянути, чи не має вона травм.
- Допомогти почуватися в безпеці фізично й психологічно: не допускати сторонніх людей; розповісти, що збираєтеся залишитися поруч, доки не приїде «швидка» та всі необхідні служби, та запропонувати разом зателефонувати близьким постраждалого.
- Якщо постраждалий готовий обговорювати подію, підтримувати з ним цю розмову: дізнатися, як він почувається, що саме сталося, що відбувалося. Якщо людина не готова про це говорити, розповісти їй щось про себе та дізнатися про її роботу, хобі тощо. Не варто давати оцінювальні коментарі чи поради без прохання людини (наприклад, фраза «Я вас розумію» може викликати відчуття применшення її переживань у конкретний момент тощо).
Чи позбулися українці радянського ставлення до психічного здоровʼя і куди ми рухаємося у цій царині?
Оскільки психіатрія — нова наука, стигматизація у сфері психічного здоровʼя дуже поширена у всіх країнах світу. Це повʼязано з тим, що психіатрія почала розвиватися пізніше за інші області медицини та до певного моменту її важко було конкретизувати. Умовно, якщо ми бачимо, що в людини зламана нога та їй потрібно надати першу допомогу, то в психіатрії часто депресію чи шизофренію не можна побачити візуально, без допомоги спеціальних методів обстеження.
Незнайоме лякає людей і змушує ставитися упереджено, бо ніхто не хоче асоціювати себе чи своїх рідних з тими чи іншими розладами. Та, на щастя, протягом процесу глобалізації стигма до пацієнтів з психічними розладами помалу зникає. Проте через те, що в країнах колишнього радянського союзу існувало поняття «каральна психіатрія» (коли цю галузь використовували для того, щоб боротися з дисидентами та незручними для системи людьми), наші країни все ще відстають у плані боротьби зі стигмою.
Напевно, це випробування, яке зараз проходить кожен із нас. Повномасштабна війна та, разом із нею, гострі реакції на стрес, необхідність зіштовхуватися з більшою кількістю психічних порушень та й загалом потенційний розвиток ПТСР змушує людей більш свідомо підходити до теми психічного здоровʼя. І, на жаль, такою ціною, але тепер ми маємо кращі перспективи у тому, щоб позбутися стигми та більше піклуватися про наш ментальний добробут.
Інтервʼювала: Ольга Казакова, копірайтерка «Save a Life»
Відповідала: Тетяна Іваніцька, лікарка-психіатриня, асистентка кафедри психіатрії ТНМУ