Якщо ви натрапили на цю статтю випадково, то рахуйте, що це знак долі. Якщо ж ви були в пошуках курсів домедичної допомоги й вирішили прочитати наш блог, тоді ваш усвідомлений підхід до цієї теми не може нас не радувати. Тут ми вирішили розповісти, чому заснували наші курси, та чому ця тема надзвичайно важлива саме в Україні.
На превеликий жаль, перша допомога в Україні складається з декількох проблем.
1. Надзвичайно мало людей без медичної освіти можуть надати першу допомогу.
Почнемо з цифр. В Європі майже 50% населення вміють надавати першу допомогу. Хочете дізнатися яка цифра в Україні? За неофіційною статистикою, це всього лише 2%. Запитайте у своїх знайомих, чи проходили вони колись курси першої допомоги, або чи знають вони, що потрібно робити, якщо людина не дихає? У відповіді й криється правда.
«Я ніколи раніше не задумувалась про курси першої допомоги. Навіть не знала про їх існування в Україні. Зараз необхідність курсів здається мені дуже логічною, але чомусь вона не є частиною нашого життя та свідомого розвитку», — учасниця курсів Наталя.
Ми не проходимо курси домедичної допомоги в університеті, при отриманні водійського посвідчення, при влаштуванні на роботу, навіть якщо робота пов’язана з дітьми. Наша перша допомога закінчується на уроці ОБЖ в школі. Той, який ми, скоріш за все, прогуляли.
А тепер уявіть, що ви стали свідком надзвичайної ситуації в метро. Яка ймовірність того, що поруч з постраждалим опиниться та сама людина з тих 2%? Яка ймовірність того, що постраждалий і буде тією самою людиною?
Чекайте, ще трошки статистики. Домедична допомога, надана протягом перших чотирьох хвилин постраждалому, у якого зупинилося серце, збільшує шанси на порятунок на 60%. А 40% постраждалих у ДТП помирають ще до приїзду бригади швидкої. Але будемо відверті, хто цікавиться статистикою?
2. «Моя хата скраю».
Чи то історично так склалось, чи то в нашій ДНК впроваджена байдужість до незнайомих нам людей. Звісно, це проявляється не у всіх та не завжди. Але погодьтесь, що хоча б раз у житті ми всі сподівались, що хтось інший викличе швидку, хтось інший допоможе. Складно пояснити чому для Європи курси першої допомоги — це норма, а для нас — щось нове. У Великобританії, наприклад, в будь-якій школі, спортивній секції або компанії повинна бути людина, яка проходила курси та відповідає за надання першої допомоги.
3. А кому це взагалі цікаво?
Хіба недільний ранок починається з розмов про показник нещасних випадків в Україні? Хіба зустріч з подругою передбачає першу допомогу при опіках? Хіба ви бачили рекламу курсів домедичної допомоги в соціальних мережах? Та невже ви чули про курси від своїх знайомих? Середньостатистична відповідь на ці питання — «ні».
Ми не говоримо на подібні теми, тому що проблем і так багато. Робота, діти, сімейні питання, здоров’я, сенс життя і ще мільйон всього. Ми не цікавимось проблемою, поки вона не торкнеться особисто нас. Але чи варто чекати чогось поганого?
Ці головні проблеми спонукали нас на створення курсів іншого формату. Це не урок ОБЖ. Це не лекція, про яку ви забудете наступного дня. Ми не хочемо примушувати кожного йти на курс, бо так треба. Ми хочемо, щоб ви зрозуміли, що все починається з нас.
Наша ціль — не залякати людей і не готувати їх до найгіршого. Навпаки, ми бажаємо всім учасникам, аби ці знання їм ніколи не знадобились. Але якщо уявити, що в наших руках може опинитися життя близької людини або ж навпаки, наше життя може опинитися в руках зовсім незнайомої нам людини, що буде тоді? Якими будуть наші дії?